Пригоди почались ще навіть до мого від'їзду зі Львова. Ще не
встигнувши попрощатись з друзями, в поїзді була розіграна мелодрама за участю
п'яної британки, яка почала плакати, по причині того, що вона не хоче спати в
маленьких, українських купе, та ще й на верхній полці. Цей факт, а також перебування в поїзді
жінок-торгівок, які весь час щось ховали, передавали та "гандлювали", робили час в дорозі дуже веселим.
Доїхавши до кордону, мене чекав перший, так би мовити,
сюрприз. Свою польську Шенген візу я отримував в Вірменії. При цьому при подачі
документів, я здавав відбитки пальців.
Тоді мені це дивним не здалось, припустивши, що можливо щось змінилось в
митних правилах. Натомість на кордоні, при перевірці документів, польські
митники побачивши позначку VIC на моїй візі, попросили мене здати відбитки
пальців. Для цього вони мали спеціальні пристрої, якими зчитували
дактилоскопічні дані. На жаль пристрій був зломаний, і близько години часу я
був змушений то ходити з ними до ще кількох пристроїв які були в наявності,
проте система не працювала, то врешті решт піти всередину в митницю до
стаціонарного комп'ютера, де врешті-решт дані здалось зчитати. На поїзд я вже
біг разом з митником. Між тим всім, мені вдалось познайомився з ще одним
учасником Економічного Форуму, Іваном. Який ще й виявився моїм сусідом по
кімнаті.
Прокинувшись з самого раненька на станції Тарнув, та
очікуючи на кінцеву станцію Краків, це очікування перейшло в інформацію про те,
що поїзд зламався. Персонал надав пасажирам автобус та із запізненням у 4
години, ми все ж потрапили на автовокзал. Жахлива ситуація, з урахуванням того,
що в Кракові мене повинна була зустріти подруга Ліля. До її витривалості та
честі, вона весь цей час нас чекала, а опісля ще й зробила чудовий піший обхід
старовинними місцями Кракова. Вдосталь находившись та подивившись місто, я з
Іваном вирушили до Нового Сончу, де власне й мав пройти 8-й Економічний Форум
молодих лідерів.
Прибувши в Новий Сонч, та після двогодинних пошуків автобусу,
який організатори мали забезпечити, ми з Іваном дійшли до гуртожитку пішки. Атмосфера була чудова - багато молоді з різних країн, породжувала дух мультикультурності та водночас єдності.
В перший же день й одним з перших поважних гостів, був
виступ українського Віце-прем'єр-міністра Олександра Вілкула. Після вступного слова, він
прийнявся відповідати на питання. Я задав йому питання про звільнення
Тимошенко, як одну з умов, заявлену С. Фюле, щодо асоціації України з Європейським
Союзом та про ситуацію з львівським
стадіоном. На питання з Тимошенко, він відповів доволі скупо, сказавши, що оскільки запитання юридичне, ним повинні займатись юристи. Від урядового політика, іншого й годі було чекати, але на жаль реалії української політики, й не дають підстави очікувати іншої відповіді. Що ж до питання стадіону, то пан Вілкул, був доволі
багатослівним, та сказав, що стадіон не буде зноситись, незважаючи на чутки про
це. Ба більше, об'єкт повинен стати ключовим в процесі подачі заявки України на
проведення Олімпіади 2022. Міністр також підкреслив, що один з недоліків стадіону,
це його віддалене розташування від міста. Для мене це доволі цікавий факт, адже
з центру до стадіону можна добратись за 15 хвилин. А наявність таких об'єктів,
як Ашан та це й же стадіон, дасть інфраструктурний поштовх, для районів та
прилеглих поселень (таких як Сихів, Солонка, Сокільники тощо). Також пан Олександр,
проінформував, що Львів Арена, а також Олімпійський увійшли до спеціально
створеного концерну, який повинен допомогти аренам розвиватись та вийти на
рентабельний рівень.
Були присутні на форумі й такі особистості як Боріс Тадіч (колишній президент Сербії 2004-2012), Алекс Петріашвілі (міністр європейської та євро-атлантичної інтеграції Грузії), Януш Пехочінскі (міністр економіки Польщі) та багато інших представників верхівки влади, зокрема з Польщі, Сербії, Угорщини, Бельгії, Латвії тощо. Кожен з спікерів опісля виступу, виділяв ще кільканадцять
хвилин на фото та запитання.
В останній день молодіжного форуму, організатори завезли нас
в Крініцу, містечко де щорічно проходить Економічний Форум, та збираються
поважні персони. Мав відвідати Форум і головний "революційонер" та бджоляр України, Віктор
Ющенко, та за повідомленнями з достовірних джерел, один з його вуликів
поламався та він був змушений відмовитись від візиту. Кожному своє.
Рівень організації форуму був справді високим. Сила-силенна
виставок, презентацій та виступів. Бажання відвідати його й наступного року присутнє. Після форуму, ми вернулись в Новий Сонч. Правда я прибув трішки пізніше, з допомогою поляка, який відвіз мене, бо я не потрапив вчасно на автобус. Зате залишившись подовше, я попав на прощальний концерт, а також познайомився ще з декількома цікавими людьми.
Все добре має своє завершення, а на порядку денному в мене постало питання - як же мені добратись до Словаччини, а точніше Банскої Бистріци. Знайти
хороший спосіб добирання з Кракова виявилось важко, бо автобус не регулярний, а
чекати кілька днів не хотілось. Я вже було вирішив взяти поїзд з пересадкою в
Чехії(!), але познайомившись на форумі з словацькими учасниками, вони мило
запропонували мені поїхати з ними на машині. Кращого варіанту годі придумати.
По дорозі вони заїхали в містечко, де показали хороший гірськолижний курорт, та почастували
галушками з бриндзою. Зимою я сюди обов'язково вернусь розсікати на сноуборді. Доставивши мене до місця мого навчання - Банскої Бистріці, дружні словаки передали мене в руки моїх
buddy.
Детальніше про це в наступній історії.
Я вернувся до Словаччини на початку січня. І одразу поринув у процес навчання. Роботи були багато, і на кілька фронтів. Але ось пройшло вже практично три місяці від початку семестру, і хочу підбити підсумки. Перша сесія вдалась на славу. Лише один екзамен, не на максимальну оцінку. Власне найважчий, і з якого я найбільше почерпнув за цей час. Просто викладачка дуже вимоглива, і саме її я обрав як свого координатора по написанню магістерської роботи.
