Моє доволі активне мандрівне літо, на
цей раз взяло курс на ближній савєтскій схід, а саме Грузію та Вірменію. Поїхав
туди я, знову таки з метою участі в семінарі, проте на цей раз темою була
історія. Якщо бути точнішим то «Європейська молодь після диктатур». Тема мені
доволі близька, так як я цікавлюсь політичними процесами узурпації влади та
контролю(іншими словами дивлюсь новини про українську владу).
Переліт Львів-Київ був доволі швидким
та приємним. Зайняв він всього 45 хвилин (а це менше
ніж я деколи з Сихова добираюсь в центр). І ось опинившись в Борисполі на самоті(привіт
моїм зустрічальникам), та
дослідивши вдосталь термінал Борисполя
я відправився на реєстрацію на рейс в Тбілісі. Переліт до Грузії зайняв близько 3 годин. Проте провів їх я
значно цікавіше ніж в терміналі. В літаку я сидів в ряді з російськими
жіночками бальзаківського віку, які думаючи, що я іноземець, не соромились
досить голосно розказувати, з ким вони спали недавно, з ким планують, і далі в
тому роді. Доволі багато цікавої інформації насправді ;)
Отож в 12 годині вечора я вже був в міжнародному аеропорті в
Тбілісі. Аеропорт це доволі сучасний, проте доволі маленький. Менший, я б
сказав, навіть за залізничний вокзал в Львові і розташований він за 17 км від центру. В
аеропорті мені треба було залишатись аж до 8 ранку, щоб потім сісти на автобус до центру. Саме для цього я знайшов хороше місце,
біля безплатного вай-фаю, пароль від якого дав мені добрий полісмен(які
пересуваються в аеропорті на сегвеях), з
проханням не казати це його напарнику. Дай йому Боже здоровя. Вай-фай до речі
від Білоруських Авіаліній. Знав би Лукашенко… Також до речі в аеропорті, люди, що очікували пізніших
рейсів спали прямо на штучній траві. Потім я це й сам перевірив.
Зустрівши в 2 годині двох інших учасниць з
України, ми були в очікуванні 3 учасників з Латвії, проте за годину, плани
змінились, так як ми дізналися про нічний потяг, який
відправлявся в 4 годині на вокзал в Тбілісі. Купивши білети за
50 татрі(2.50 грн) ми поїхали в сторону центру. Варіант
з таксі вийшов би значно дорожчим, приблизно 30 євро. Вибір очевидний.
В цьому
поїзді нас їхало аж… троє. Він був трохи подібний на електричку, проте з
зручнішими сидіннями. Трохи стомлені, ми відключились, але одинокий провідник нас таки збудив та показав дорогу куди йти. Опинились ми на Боржомському вокзалі,
який…був закритий. Та й район, де ми опинились зовсім не всиляв добрих думок.
Хоч я і не був в Індії ніколи, проте з фото та фільмів яких я бачив, склалось
таке враження що я там. Такого Тбілісі я не сподівався. Проте це не стало проблемою,
як на мене. Все ж ми вирішили там не залишатись, бо навіть і не було де, тому
ми пошукали таксиста. Перший який нам попався, назвав ціну в 20 ларі(місцева
валюта, курс 1 євро – 2 ларі), проте я сказав, що це дорого, і він сказав, «добре,
10». Ми погодились, проте вже по дорозі до машини цього таксиста, до нас підїхав
інший і сказав що завезе нас в центр за 5 ларі (25 грн). Ми звісно погодились.
Дядечко виявився дійсно порядним, прокатав нас та ще й завіз до цілодобового
ресторану. Там ми вирішили зробити свій пристанок до ранку. Скуштувавши
хачапурі(за величиною як піца), та посмакувавши польського! пива ми задрімали
аж до ранку. Зранку ми прогулялись по головній вулиці Тбілісі, та пішли до
місця призначення нашого автобусу до Діліжану. Що також дуже кидається в очі,
так це засилля продуктів з України. Пояснюється це торговим ембарго з Росією. А
ціни на відоме "Боржомі" просто казкові. Приблизно 7 грн за літрову пляшечку. І це в
магазині на головній площі!
Наш автобус попрямував в напрямку
Діліжану(місця проведення семінару). Дорога була доволі важкою, враховуючи що шлях
йшов по горам, та був доволі закручений. Кордон Грузії з Вірменією був доволі
цікавий. Досить велика черга була на переході Грузії, разом з нами кордон
переходили ще вірмени і іранці. Коли ми стояли в черзі, перед нас рвонули
вірмени, і кожен робив якесь вибачення, чого ж він хоче перейти швидше..то
серце болить, то таксі чекає. Хоча після того як ми вже перейшли кордон перший
курив як паровоз, а друга особа, стояла і продавала якісь там речі. Кумедне
видовище доволі. Ніби не було за що і випрошуватись, але все одно вони це
робили. Мабуть торгуватись це в них в крові. Перетин кордону через суб’єктивні причини
зайняв нам десь півтори години. Пункт перетину в вірмен на цей момент виглядав,
як якась заправка. Ще через 3 години, ми вже були в Діліжані.
Далі буде..
Отже перетнувши кордон та ще 3 години покружлявши гірськими (які хоч і в горах, та все ж кращі за наші) дорогами Вірменії, ми прибули до місця призначення нашого семінару – Діліжану. Місто це доволі невелике – всього 16 тисяч населення. Славиться воно своїми оздоровчими джерелами. Такий собі Моршин-Трускавець поміж високих-високих гір. Інфраструктура звичайно гірша, проте природа навкруги красивіша, та більш контрастна(слово яким я описую Вірменію). Щодо власне інфраструктури міста, то вона не дуже розкішна, нічого особливого, проте де-не-де, видно що ведуться роботи. В місті ще досі працює і процвітає традиційний для радянських часів - гастроном. Купити там можна все, що тобі знадобиться в цьому містечку. Ціни на овочі і фрукти дуже низькі, а самі вони смачнючі.
Там же на фестивалі, дізнався про те що одним з символом Вірменії є гранат. Символізує він боротьбу за життя та власне приналежність до вірменського народу. Під час геноциду 1915 року, єдиною їжею були фрукти(абрикоси,виноград та власне гранат). Кажуть в одному гранаті 365 зернят, і саме споживаючи по одному зернятку в день, вірмени боролись за життя. На цьому фестивалі, вперше заглибився в питання відносин вірмен з турками та азербайджанцями. З першими їх "поєднує" геноцид. З другими конфлікт за територію Нагорного-Карабаху.
В один з останніх днів ми відвідали Хагарцін. Це монастир, закладення якого почалось, ще близько 1000 років тому. Збудована з каменю, і коли в неї заходиш, мимоволі проймаєшся духом старовини, та уявляєш як протягом тисячі років тут розвивалось і буянило життя. Після відвідин цього монастиря, я вирішив що наступного разу коли буду в Вірменії, то постараюсь поїздити по таких спірітуальних місцях, яких там досить багато. До речі, теперішня реставрація, ведеться за кошти Шейха з нафтового ОАЕ. Він відвідав цей монастир в 2005 році, і він йому дуже сподобався, та вирішив долучитись до його відновлення. Ось така міжрелігійна філантропія.
= (mooning)
= (finger)
= (bandit)
= (drunk)
= (ci)
= (toivo)
= (rock)
= (headbang)
= (poolparty)
= (swear)
= (bug)
= (fubar)
= (tmi)
= (highfive) (hifive) (h5)
= (facepalm) (fail)
=(fingers) (fingerscrossed) (yn)
= (lalala) (lala) (notlistening)
= (waiting) (forever) (impatience)
= (wfh) 
= (tumbleweed) 
= (skype) (ss)
= (e) (m) 
= (u) (U)
= (~) (film) (movie) 
= (hollest)
= (wtf)
= (zilmer)
