12/17/2013

Щоденник ERASMUS. Prima conclusio

Ну ось...підійшов до кінця перший семестр мого навчання в Словаччині на програмі Ерасмус Мундус. Вирішив підбити невеликі підсумки.

Почну мабуть з соціальної складової студентського життя. Тут воно вирує. Ледь не кожен день якісь вечірки, присвячені чомусь, для чогось чи комусь. Спочатку звісно було весело, потім мені це почало набридати. Тим не менше, часто долучався. За що й отримав нагороду biggest party animal. Мені приємно - печінці не дуже )

Щодо самого навчання. Не важко. Часто маю відчуття, що хотів би дізнатись більшого, і для цього часто дочитую щось екстра чи зачитуюсь. Поздавав всі екзамени. Поки лише А. До того, що було на юридичному далеко. Тут швидше рай. Хоча якби я більше старався на факультеті, а не займався громадською діяльністю та подорожами, можливо не було би такої відчутної різниці. Тут я трішки збавив обороти в цих напрямках. Був лише в Будапешті та двох словацьких містах. Але день проведений був в столиці Угорщини був просто мега. І компанія, і краєвиди. Щодо громадської діяльності, то й досі є членом ELSA. Тепер лише міжнародної - займаюсь експансією. Роботи щоправда було не багато. Тим не менше в наступному семестрі збираюсь трохи помандрувати.

Звісно вплинули на мій Ерасмус і події Євромайдану. Болісно було спостерігати це все в інтернеті чи з повідомлень друзів. Щоби якось долучитись разом з іншими ерасмусами відзняв відео на підтримку революціонерів та європейської інтеграції.

Відео за посиланням: 

А останні дні першого семестру й зовсім пресують морально. Люди їдуть додому. Новий семестр звісно принесе нові знайомства..нових людей, нові емоції...але друзі яких я тут зустрів викликають особливі почуття.

Які завдання на новий семестр? Вчити інтенсивніше словацьку, брати участь в конференціях, подорожувати і вчитись.

Завтра додому. Львів чекає.

10/06/2013

Щоденник ERASMUS. Homo ERASMUS

Пройшов рівно один місяць відколи я поїхав на навчання закордон по програмі ERASMUS MUNDUSВирішив підбити мінімальні підсумки та здобутки.

Перше, що є дуже помічним для кожного іноземного студента, який їде на навчання, це так звана система Buddy System. Як вона працює? У кожного студента є координатор навчальної програми, який ще до вашого приїзду призначає вам так званого помічника, який повинен помогти вам в перші дні-тижні, а той місяці вашого приїзду з побутовими речами. Якщо в двох словах, то розказати «що, де і як» на вашому новому місці. Мені повезло ще більше, так як моїм buddy є мій викладач з міжнародного права.

Досить часто я відвідую так зване language cafe для спілкування з іноземцями, які тут не тільки по ERASMUS’у,  а може працюють, живуть чи просто проїздом.
Чому назва статті така? Бо відношення до студентів ERASMUS зовсім інше.
Часто можна почути наступний діалог:
"Ти звідки?"
"З України. Я тут по ERASMUS програмі. А ти?"
"А...Зрозуміло. А я нормальний студент"
Особисто в мене таких ситуація було як мінімум з двадцять (word!)
І цьому велика суть. Ставлення до тебе зовсім інше. Персонал на факультеті помагає як може, студенти привітні та завжди готові помогти, спеціальні вечірки, знижки для нас. Також існує міжнародна організація ERASMUS Student Network (ESN) яка постійно організовує для нас якісь заходи чи походи.


Окрім всього цього бурхливого соціального життя, є і повинне бути місце для академічного. В першому семестрі я вирішив підписатись на всі можливі уроки (а я їх в мене вийшло 9). Окрім того записався на курси словацької, німецької та турецької (вирішив її трішки повчити в світлі свого майбутнього стажування в Стамбулі). Також відвідую секцію футболу. Все це принесе мені так звані ECTS (а простіше кредити). Загалом за два роки я повинен набрати їх 120. Відвідування деяких конференцій та семінарів, також мені в цьому допоможе.

Якщо підходити до підсумку, то перебування тут мені дуже подобається. Академічного навантаження ще сильного не було, оскільки перші заняття були ввідні, але думаю в підсумку воно не буде складним. В цьому мене запевнив мій buddy та ще 100500 людей.

9/15/2013

Щоденник ERASMUS. Коли у путь, коли у путь..

В цьому дописі розкажу трішки про мої пригоди та економічний форум молодих лідерів.

Пригоди почались ще навіть до мого від'їзду зі Львова. Ще не встигнувши попрощатись з друзями, в поїзді була розіграна мелодрама за участю п'яної британки, яка почала плакати, по причині того, що вона не хоче спати в маленьких, українських купе, та ще й на верхній полці. Цей факт, а також перебування в поїзді жінок-торгівок, які весь час щось ховали, передавали та "гандлювали", робили час в дорозі дуже веселим.

Доїхавши до кордону, мене чекав перший, так би мовити, сюрприз. Свою польську Шенген візу я отримував в Вірменії. При цьому при подачі документів, я здавав відбитки пальців.  Тоді мені це дивним не здалось, припустивши, що можливо щось змінилось в митних правилах. Натомість на кордоні, при перевірці документів, польські митники побачивши позначку VIC на моїй візі, попросили мене здати відбитки пальців. Для цього вони мали спеціальні пристрої, якими зчитували дактилоскопічні дані. На жаль пристрій був зломаний, і близько години часу я був змушений то ходити з ними до ще кількох пристроїв які були в наявності, проте система не працювала, то врешті решт піти всередину в митницю до стаціонарного комп'ютера, де врешті-решт дані здалось зчитати. На поїзд я вже біг разом з митником. Між тим всім, мені вдалось познайомився з ще одним учасником Економічного Форуму, Іваном. Який ще й виявився моїм сусідом по кімнаті.

Прокинувшись з самого раненька на станції Тарнув, та очікуючи на кінцеву станцію Краків, це очікування перейшло в інформацію про те, що поїзд зламався. Персонал надав пасажирам автобус та із запізненням у 4 години, ми все ж потрапили на автовокзал. Жахлива ситуація, з урахуванням того, що в Кракові мене повинна була зустріти подруга Ліля. До її витривалості та честі, вона весь цей час нас чекала, а опісля ще й зробила чудовий піший обхід старовинними місцями Кракова. Вдосталь находившись та подивившись місто, я з Іваном вирушили до Нового Сончу, де власне й мав пройти 8-й Економічний Форум молодих лідерів.

Прибувши в Новий Сонч, та після двогодинних пошуків автобусу, який організатори мали забезпечити, ми з Іваном дійшли до гуртожитку пішки. Атмосфера була чудова - багато молоді з різних країн, породжувала дух мультикультурності та водночас єдності.

В перший же день й одним з перших поважних гостів, був виступ українського Віце-прем'єр-міністра Олександра Вілкула. Після вступного слова, він прийнявся відповідати на питання. Я задав йому питання про звільнення Тимошенко, як одну з умов, заявлену С. Фюле, щодо асоціації України з Європейським Союзом та про ситуацію з львівським стадіоном. На питання з Тимошенко, він відповів доволі скупо, сказавши, що оскільки запитання юридичне, ним повинні займатись юристи. Від урядового політика, іншого й годі було чекати, але на жаль реалії української політики, й не дають підстави очікувати іншої відповіді. Що ж до питання стадіону, то пан Вілкул, був доволі багатослівним, та сказав, що стадіон не буде зноситись, незважаючи на чутки про це. Ба більше, об'єкт повинен стати ключовим в процесі подачі заявки України на проведення Олімпіади 2022. Міністр також підкреслив, що один з недоліків стадіону, це його віддалене розташування від міста. Для мене це доволі цікавий факт, адже з центру до стадіону можна добратись за 15 хвилин. А наявність таких об'єктів, як Ашан та це й же стадіон, дасть інфраструктурний поштовх, для районів та прилеглих поселень (таких як Сихів, Солонка, Сокільники тощо). Також пан Олександр, проінформував, що Львів Арена, а також Олімпійський увійшли до спеціально створеного концерну, який повинен допомогти аренам розвиватись та вийти на рентабельний рівень.
Були присутні на форумі й такі особистості як Боріс Тадіч (колишній президент Сербії 2004-2012), Алекс Петріашвілі (міністр європейської та євро-атлантичної інтеграції Грузії), Януш Пехочінскі (міністр економіки Польщі) та багато інших представників верхівки влади, зокрема з Польщі, Сербії, Угорщини, Бельгії, Латвії тощо. Кожен з спікерів опісля виступу, виділяв ще кільканадцять хвилин на фото та запитання.

В останній день молодіжного форуму, організатори завезли нас в Крініцу, містечко де щорічно проходить Економічний Форум, та збираються поважні персони. Мав відвідати Форум і головний "революційонер" та бджоляр України, Віктор Ющенко, та за повідомленнями з достовірних джерел, один з його вуликів поламався та він був змушений відмовитись від візиту. Кожному своє.

Рівень організації форуму був справді високим. Сила-силенна виставок, презентацій та виступів. Бажання відвідати його й наступного року присутнє. Після форуму, ми вернулись в Новий Сонч. Правда я прибув трішки пізніше, з допомогою поляка, який відвіз мене, бо я не потрапив вчасно на автобус. Зате залишившись подовше, я попав на прощальний концерт, а також познайомився ще з декількома цікавими людьми. 

Все добре має своє завершення, а на порядку денному в мене постало питання - як же мені добратись до Словаччини, а точніше Банскої Бистріци. Знайти хороший спосіб добирання з Кракова виявилось важко, бо автобус не регулярний, а чекати кілька днів не хотілось. Я вже було вирішив взяти поїзд з пересадкою в Чехії(!), але познайомившись на форумі з словацькими учасниками, вони мило запропонували мені поїхати з ними на машині. Кращого варіанту годі придумати. По дорозі вони заїхали в містечко, де показали хороший гірськолижний курорт, та почастували галушками з бриндзою. Зимою я сюди обов'язково вернусь розсікати на сноуборді. Доставивши мене до місця мого навчання - Банскої Бистріці, дружні словаки передали мене в руки моїх buddy.


Детальніше про це в наступній історії.

8/31/2013

Щоденник ERASMUS. На старт, увага...Економічний форум молодих лідерів

Сьогодні закінчується календарне літо, а вже завтра для мене починається не просто осінь, а й новий етап в житті. Безсумнівно переїзд в Словаччину на навчання можна так гучно назвати, адже перед мною можливість пожити, повчитись та попрацювати в Європі. Величатиметься він новим також, через факт, що мій профіль навчання вже буде не юриспруденція, а міжнародні відносини. З великим акцентом на Вишеградську  кооперацію (регіональне партнерство між Польщою, Угорщиною, Чехією та власне Словаччиною).

Настрій перед переїздом? Позитивний і багато обіцяючий.

Перед початком навчання, я ще відвідаю Краків та 8-й Економічний форум молодих лідерів, який відбудеться у період з 2 по 6 вересня в польському містечку Новий Сонч. Це буде хороший плацдарм для повернення в ритм робочих буднів. А вже прямо звідти я вирушаю до міста, яке стане моїм домом на певний період - Банска Бистріца. Чи чув я про нього, перед тим як мене обрали на навчання? Ні. Але це тільки краще. З рештою відвідавши 17 країн в Європі, в Словаччині я ніколи не бував. Буде що дослідити та пізнати.

Сумки практично складені, костюм і вишиванка попрасовані. В неділю в 23.59 я вирушаю в Краків.

Carpe diem

8/28/2013

Практичні поради. Відомість про відсутність або наявність судимості та проставлення апостиля

фото з сайту МВС
Хочу описати свій досвід отримання такого документа як відомість про відсутність або наявність судимості, а також проставлення на ньому апостиля. Даний документ буде потрібен Вам у випадку, якщо ви, допустимо збираєтесь закордон на навчання та збираєтесь виробляти документ з дозволом на проживання з метою навчання.

Відповідно до статі 19 Закону України «Про захист персональних даних» відомості про відсутність або наявність судимості громадянам на їх запит надаються безоплатно.

Згідно статті 16 вищеназваного Закону запит задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження. При собі необхідно мати оригінал та ксерокопію документа, що посвідчує особу (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон тощо). Також слід заповнити заяву. З власного досвіду можу сказати, що при подачі заяви, тобі заявляють, що відомість буде зроблена через місяць, тобто поблажок не буде. Також тобі дружно радять звернутись до пришвидшеного режимі.

Якщо ж ви хочете скористатись цією послугою, то існують держпідприємства, які у цьому вам сприяють. Вартість послуг (у Львові) такі:
  • вироблення довідки до 5 днів - 100 грн
  • вироблення довідки до 10 днів - 75 грн
Зокрема такими послугами у Львові займається ДП МВС України "Львів-Інформ-Ресурс". Знаходиться дана установа на вул. Липинського, 36. (поблизу Управління міліції, що за адресою вул. Липинського, 44)

Не секрет, що установи такого типу створені, аби компенсувати "хліб і сіль" державним службовцям, які трішки втратили його при проведенні адміністративної реформи зокрема. Але наші службовці винахідливі, тому знайти вихід з ситуації не біда. Тим більше, якщо Вам дійсно ця довідка потрібно дуже швидко. Зауважте, що довідку Вам видадуть з датою на момент написання заяви. Це може бути важливо, якщо Ви хочете перестрахуватись та мати більший коридор днів при подачі документів закордоном.

За даним посиланням можна знайти зразки відомостей, заяв, а також адреси управлінь де даний документ можна зробити (станом на 2012 рік):

Для того щоб ваш документ виданий українським відомством був дійсним на території іноземної держави, на ньому слід поставити апостиль.

Що таке апостиль? Відповідно до Гаазької Конвенції (1961 року), офіційні документи, які будуть використовуватись на території держав-учасниць Конвенції, мають засвідчуватися спеціальним штампом «Apostille», проставленим компетентним органом держави, в якій був складений документ. Офіційні документи, на яких проставлено апостиль, не потребують будь-якого подальшого засвідчення (легалізації).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” від 18.01.2003 р. № 61 апостиль проставляється:

- Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України – на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки; 

До таких документів відносяться: дипломи про освіту, сертифікати про присвоєння вчених звань, атестати, довідки з навчальних закладів, навчальні плани та інші;

- Міністерством юстиції України – на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України.

До таких документів відносяться: свідоцтва, видані органами державної реєстрації актів цивільного стану, витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, документи, які засвідчені нотаріусами, судові рішення та довідки.

- Міністерством закордонних справ України – на всіх інших видах документів. Зокрема і відомість відсутність/наявність судимості.

Термін розгляду документів для проставлення апостиля – до 5 робочих днів.

Згідно з Наказом МЗС "Про розмір та порядок оплати послуг з проставлення апостиля" N253 від 22.12.2003 року, плата за проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, становить, для:
  • громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства – 3 неоподатковувані мінімуми доходів громадян (51,00 гривня);
  • юридичних осіб – 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85,00 гривень).
Варто зазначити, що між деякими країнами та Україною існують партнерські договори, які скасовують потрібність апостиля. Тобто держави визнають документи, без їх засвідчення. 
Їх актуальний перелік можна подивись під пунктом "Перелік держав-учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961 р.)" за наступним посиланням:

А за наступним посиланням можна почитати детальніше про процедуру проставлення апостиля.

Документи приймаються за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська 2. Приміщення дипломатичної академії України (під’їзд № 2).

Адреси представництв МЗС у регіонах:

З власного досвіду зазначу, що у Львові (в представницві, що знаходиться в приміщення Обласної ради, кабінет 120), досить швидко роблять апостиль (мені в день подачі документів його одразу й проставили), і звертатись до послуг посторонніх за більшою платою, аж ніяк не потрібно.

Сподіваюсь дана інформація стане комусь з Вас у пригоді.

Використано матеріали й інформацію сайтів МВС, МЗС та власного досвіду і гаманця.

8/01/2013

Бий своїх, щоб..свої боялись? / Політичний роздум

Нещодавно міністр освіти і науки Дмитро Табачник заявив, що корупцію в українських вишах при намаганні незаконно вступити було подолано (засобами електронної селекції абітурієнтів). На мою думку, заява, звісно гучна, а від того й не менш абсурдна. Ну але це в стилі міністра, який любить полоскотати нерви пересічних громадян. 

Але зараз не про Табачника. Зараз в тренді та на слуху - затримання та звинувачення у тому ж вимаганні грошей за сприяння при вступі, ректора Національного університету Державної податкової служби Петра Мельника. Нічого б не було дивного та екстраординарного, якби він не був членом Партії Регіонів (на останніх виборах щоправда йшов мажоритарником і програв на своєму окрузі), і навіть варто сказати - з тих "бувших" вже. Петро Володимирович активно агітував за кандидата у президенти Януковича, ще на виборах 2004 року, підключаючи при цьому й адміністративний ресурс очолюваного ним університету. Пізніше популярним методом "роздавання гречки" з своїми портретами та символікою Партії Регіонів намагався вплинути на вибір виборців. Був ще також інцидент з Іриною Геращенко на дільниці в Обухові. Але зараз теж не про них. Як бачимо, і як я вже писав, Петро Володимирович вже "бувший".

І ось, як повідомляє джерело з Інтерфаксу-Україна, пана Мельника затримали за дві взятки, розміром у 80 та 40 тисяч гривень. При чому операція була планова(!!!), тобто, якби хотіли - то свої б попередили. Але дзуськи. Від того й роздуми - за що?

Дуже цікавий факт, це те, що Мельник є старим-добрим другом прем'єр міністра Азарова, який зараз у відпустці. Навіть коментар до Податкового Кодексу у співавторстві "писали". Сергій Арбузов, що зараз формально виконує роль прем'єра, та веде активну пропаганду "себе любимого", як бачимо й надалі прочищає собі шлях до крісла відповідними діями. І летять вже голови старої гвардії. Популярна серед народу версія, коли чиновника затримують за звинуваченнями у хабарництві, як "не поділився", тут також можлива. Але щоб на цьому ловили ректора університету, ще й "свого". Явно щось тут не чисто. Також не варто виключати й варіанту, при якому, таким гучним кроком, влада хотіла показати тим хто має якісь сумніви, що не слід забувати про потрібну лояльність, а також підготовку більш міцного плацдарму до виборів 2015 року.

Ну і остання версія - українське правосуддя працює. Ну так..в паралельному всесвіті. Чому так песимістично? Нас так привчили - вибірним правосуддям, фактами про корупцію, взятками та кумівством. І щоб повернути довіру до української Феміди, треба буде кадрову революцію і розумну реформу. Ну це в ідеалі, і якщо є добра воля на то гілок влади. 

На персональному сайті Петра Мельника в розділі "Про себе" написано:
"– Маю таке життєве правило: прокидаючись уранці, запитую себе: «Що маю зробити?» Увечері, перш ніж заснути, ставлю питання: «Що я зробив?»"


Над відповіддю на це питання у нього буде достатньо часу подумати. Стаття 368 Кримінального кодексу України, за такі діяння (хабар розміром у 120 тисяч гривень підпадає під ознаки "великі розміри") передбачає позбавлення волі від 5 до 10 років. 

Хоч Петро Мельник й почав хитромудрі юридичні ігри по сценарію "йой, який я хворий і сидіти не хочу" - репутацію його знищено, шлях на керівні посади закрито, ну і виходить, що старі впливові друзі відвернулись. Його маєтки у Київській області ніхто не забере, бо як мудра людина в нашій державі, він їх ж звісно записував на родину. Наразі Мельник під домашнім арештом терміном на два місяці (надіється, що Азаров одумається?!). Може звісно, пан Петро й втекти з України - кудись у теплі і незвідані краї. Грошей в нього точно вистачить. Але не нам їх рахувати.

Судова тяганина з Мельником затягнеться ще на кілька місяців, а тим часом крісло ректора вже вакантне. От і наступне головне питання - хто? Дозволю собі припустити, що на посаду ректора університету, буде запрошено людину майбутнього прем'єра Арбузова чи мінздоха Клименко. А! Ну і буде вона родом з Донецької області. Ніяких натяків. Така просто тенденція.

7/31/2013

Щоденник ERASMUS. Пролог

Те, про що я тільки мріяв, коли навчався на юридичному факультеті Львівського Національного Університету - збулось. З 1 вересня я буду офіційно вважатись студентом такої програми, як ERASMUS MUNDUS. Чому лише мріяв? Щоб навчатись закордоном у нас на факультеті, Вам прийдеться брати академвідпустку, а все через те, що деканат нашого факультету майже не практикує процедури індивідуального плану, тим більше, якщо ти навчаєшся на державному. В той час, брати цю, так звану "академку", мені не хотілось.

І ось через два роки після закінчення факультету, я таки отримав таку змогу. Вступ на ERASMUS MUNDUS (далі ERASMUS) підкорегував мої плани, які я мав до того, та все ж відмовитись від такої можливості було важко.

З цього запису, я започатковую рубрику на своєму блозі, що буде називатись "Щоденник ERASMUS". Тут я буду описувати події, що пов'язані з цією програмою, поїздками та можливостями, які виникли в процесі.

Оскільки я ще не приступив до навчання, то в першому записі я розкажу про те, як потрапити на цю програму. Варто зазначити, що Європейська Комісія, нещодавно прийняла нову програму - Erasmus for all, яка буде включати в себе й ERASMUS, а також інші програми, такі як Youth in Action, тощо. Проте, загальні риси ERASMUS залишаться такими ж. 

Отож. Як потрапити?
ERASMUS запропонує Вам кілька видів можливого навчання:
- Бакалавріат
- Магістратура
- Докторантура (для аспірантів)
- Пост-докторантура (для осіб, що вже захистили докторську дисертацію)
- Обмін для працівників на академічних та адміністративних посадах

Варто зазначити, що ці програми - це зазвичай програми обміну, тобто лише на певний період, і Ви не отримаєте диплому. Хоча програми магістратури (на період в рік та два) таку змогу Вам дадуть. 

Наступний крок - Вам слід перевірити Вашу приналежність до групи подачі заявки. Існують три цільові групи: 
цільова група 1 - студенти, випускники чи працівники, які навчаються/працюють в університеті-партнері з Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови чи України. 
цільова група 2 - студенти чи працівники, що є громадянами Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови чи України.
цільова група 3 - особи, що є громадянами Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови чи України, та перебувають в особливо уразливому становищі (біженці, фінансова неспроможність тощо).

Звичайно, Вам повезло, якщо Ваш університет є партнером в програмі, а отже тоді Ви підходите до 1 групи, яка в свою чергу зазвичай пропонує Вам більше місць для стипендії. Для цього слід знайти відповідну програму від ERASMUS.

Станом на 2013 рік, на сайті програми для України доступні такі програми:
Tallinn University (EE) HUMERIA PDF English
Universidad de Sevilla (ES) EMBER PDF English
Warsaw University of Technology (PL) ACTIVE PDF English
Alexandru Ioan Cuza University of Iasi (RO) IANUS II PDF English
Technical University of Lisbon, Faculty of Architecture (PT) INFINITYPDF English
Université Paul Sabatier Toulouse (FR) MEDEA PDF English
Adam Mickiewicz University in Poznań (PL) EMINENCE II PDF English
Alexander Technological Educational Institution of Thessaloniki (GR) EFFORT PDF English
National and Kapodistrian University of Athens (GR) HERMES PDF English

Офіційний набір на програми розпочнеться приблизно десь в вересні-жовтні, а дедлайн подачі заявок минає у період листопад-грудень.

Які документи потрібно? Це вже залежить від того, який рівень освіти ви вибрали. Але одразу раджу працювати над створенням якісного резюме в форматі Europass. За цим посиланням ви зможете створити його онлайн, та зберегти у зручному для Вас форматі. Наступний елемент на який звертають увагу - мотиваційний лист. Різні програми, вимагають лист, кількість символів в якому, не перевищує 1000 символів.

Ось до прикладу, критерії, які використовувались при оцінюванні на мою програму:
    1. Bachelor and Master Level :
      • •Academic merit: 6 points
      • •Language competence: 2 points
      • •Motivation: 2 points
    2. Doctorate and Post-doctorate:
      • •Academic merit: 5 points
      • •Language competence: 2 points
      • •Motivation: 3 points
    3. Academic and Administrative Staff:
      • •Academic merit: 3 points.
      • •Language competence: 2 points
      • •Motivation: 5 points  
      •   




















Як можна побачити, достатньо багато балів при оцінці дається академічній активності, а підтверджуються вони різноманітними сертифікатами, тому збирайте і скануйте їх - вони Вам точно пригодяться.

Що ж до мовної відповідності, то вона підтверджується мовними сертифікатами(TOEFL, IELTS, DAAD, тощо) мови навчання, якою Ви хочете навчатись чи навіть вивчати. Деякі програми вимагають і певний рівень володіння мовою. 

Ви зможете подати заявку, одразу до двох університетів вибраної програми. А також можете податись на стільки програм, скільки захочете. Тобто, як видно з інформації вище - на 2013 рік затверджено 9 програм, тобто загалом Ви можете подати заявку до 18 університетів, а враховуючи, що заявки дуже подібні і подаються в електронному вигляді - це цілком реально, швидко і збільшить ваші шанси на отримання стипендії.

Стипендія. Навчання на програмі не тільки безкоштовне, а Вам надається ще й хороша стипендія: 
- для бакалаврів і магістрів - 1000 євро в місяць, 
- для аспірантів - 1500, 
- для осіб, що навчаються на докторантурі - 1800, 
- для академічних та адміністративних працівників - 2500 одиниць євровалюти.

Окрім того, програма покриває витрати на добирання до місця навчання, витрати на візу та страхівку, а також пропонує Вам курси мови країни перебування. Деякі програми в рамках ERASMUS пропонують, ще й інші бонуси.

P.S. Якщо у Вас виникають питання щодо цієї програми - не зволікайте, а питайте.

7/14/2013

PechaKucha. Формат презентації

Мабуть кожен, хто зараз читає ці рядки, мав нагоду побувати на презентації або виступі, де ви спали, дрімали чи думали про все на світі, але тільки не про те, що було темою певного зібрання. Вже доволі давно інструментом таких презентацій є старий-добрий PowerPoint, що є загальновживаним та популярним. А стан коли, ви не можете слухати інформацію, через його нудоту та монотонність називається в професійних колах "Смерть PowerPoint'ом".

Так от, щоб вберегти своїх колег, партнерів, учнів від такого стану, пропонуємо скористатись технікою оформлення презентації, яка називається PechaKucha. Адже мабуть й вам не завжди подобається, коли слухачі не приділяють увагу тому над чим ви стільки старались.

Саме слово PechaKucha походить з японської мови, і означає буквально "балаканина". В чому суть цієї техніки? Презентація складається з 20 слайдів, кожен слайд демонструється 20 секунд, після чого автоматично змінюється на наступний. Нескладними математичними розрахунками, підбиваємо підсумок і отримуємо 6 хвилин та 40 секунд на презентацію. Часто буває, що на різноманітних конференціях Ваш час сильно обмежений. Наприклад, 10 хвилин на презентацію. За допомогою техніки PechaKucha Ви отримаєте час ще на декілька запитань та покажете свій хороший професійний рівень. Самі ж слайди по можливості повинні містити не складні тексти та візуально максимально інформативні картинки.

В чому головний секрет успішної PechaKucha? Ви концентруєте увагу глядачів не на кожному слайді, а структуровано подаєте свою тему, де слайди ритмічно поєднуються, та підкріплюють ваші слова візуально. Такий собі акомпанемент.

Якщо Ви вирішите скористатись цією технікою, то раджу спочатку зробити декілька репетицій, щоб привести в унісон ваші монолог та слайди. Для цього варто подивитись хороші приклади таких презентацій на офіційному сайті.

В світі зараз набувають поширені так звані Вечори PechaKucha, де група лекторів почергово без перерв, презентують певну тему. Зазвичай кількість таких презентацій 8-10. Тобто за годину часу доволі велика кількість людей зможуть представити та обговорити мету такого зібрання, а додаткові півгодини на запитання-відповіді, ідеально закріплять потрібну Вам тему.

До речі, в Україні, а саме в Києві, є представництво PechaKucha, і детальнішу інформацію Ви зможете знайти на їхньому сайті.

5/29/2013

Поїхати на Кавказ?! Частина 1

Багато моїх друзів останнім часом виявляли бажання поїхати на Кавказ, і оскільки я мав щастя тут перебувати протягом довгого часу та відвідати достатньо багато місць, вирішив нарешті написати та узагальнити свої поради та досвід.

Отже перша проблема, яка постане перед вами, це ж звісно вибір маршруту та способу добирання.

5/18/2013

Італія! Венеція!

Мимоволі сідаєш в човен, який відвезе тебе до станції твого призначення. Часу вдосталь. Ніхто нікуди не поспішає. В задумі, вдивляючись у вікно, поглинаєшся у роздуми. І зовсім нехотячи - блакитна безодня сама заворожує тебе до себе. І ти стаєш заручником її думок. Думок про все на світі. Починаючи від уявлення смаку твоєї першої автентичної італійської піцци і до більш глибоких - будову світу, тепло сонця і безкраї простори води. Та що тут говорити - ти і сам вода. Без неї ти не зможеш прожити і дня. Вона це те, що дозволяє цьому світу відрізнятись поміж мільярдів інших. Вона це те, що може й забрати життя. Скільки людей опинилось у володіннях Нептуна? А скільки через свої гріхи потрапило до Аїда ? Скільки там на дні Венеціанської лагуни тих, що опинились там з різних причин ? 

Станція призначення. Море віддає тебе суші. Суші де тебе захоплюють вже інші роздуми. Роздуми про прекрасне, про минуле, про славні часи Гільдії, про які ти читав в підручниках історії. Кілька хвилин проходить, і в тебе зявляється враження, що ти в своєрідному мурашнику. Прислухаючись до людей, чуєш силу-силенну різноманіть мов. Ідеш глибше до центру. Чорношкірі хлопці намагаються продати сумки від Дольче, Армані, Луї Віттон та інших китів моди. Оцінивши тебе на око мимоволі чуєш - "Купі брат, хароший цена". В ступорі, не вистарчає навіть часу спитати - ЯК ви зрозуміли?? Просто відходиш від того місця, і перебираєш тисячу варіантів, щоб відповісти на "ЯК?". Мабуть досвід. Трішки заглиблюєшся і бачиш, як дружелюбні індуси ханглюють літачками та дивовижними флюросцентими крутильниками, які здіймаються щонайменше на метрів 40. Але на них ти приїхав сюди дивитись.

Площа Сан Марко дійсно прекрасна. Проте повністю нею насолодитись заважають юрби туристів. Таких як і ти. Тому краще дочекатись дощу. Тоді їх число зменшується в рази. Або ж ночі. І тоді ти вже практично на самоті з дивовижною архітектурою. Нічні вогні Венеції і хвилі лагуни, вже зовсім інше явище. Десь-не-десь бачиш як стомлені гондольєри відправляються на паркінг, щоб завтра знову вийти на роботу і задовольняти назойливих туристів. Тим не менше, це 80-місячне містечко продовжує жити і в ночі. Адже заблукати вночі серед вузеньких вулиць і ходити шукати свій готель чи станцію, з якої відправляються нічні вапаретто, - діло доволі просте. Легкого пояснення від італійців про те як кудись потрапити не варто очікувати. Та й не потрібно. Поблукавши трішки, розумієш - те того вартувало.

Венеція - місто де час зупиняється, а люди його випереджають.

3/01/2013

My Armenian Rubicon

I crossed my Rubicon. Six months that I am already in Armenia. Six months that I am away from my Ukraine. Three months still to go. Three month of accomplishing what is still unfinished.

A move to Armenia for me turned out to be, not a very easy decision. With other more western and perspective options on the table, I decided to tempt myself with this post-soviet state which is more or less Russian speaking, which is situated in an interesting region, which is involved into conflicts with its neighbours and which could give to me something OTHER than Europe could at the moment. A state with a long, fascinating and sometimes sad history. I took this challenge. And I don't regret.

Everything what was happening here, had or have influence on me, and I want to recall that. Not for the past memories, but for the future steps.

Since my stay here, I managed to get in touch with a lot of interesting young people, share common and different ideas and take part in fascinating events and what is more important - broaden my knowledge and views to the extent I wasn't expecting.

Those who know me, know that I adore travelling, and I did manage to travel in the region quite a lot. I discovered a beauty of Tbilisi, which reminds me Lviv so much. I went to Azerbaijan, to face the life of this "land of fires". I travelled across Armenia, to see historic and religious sights. But more importantly that more travel is still to come. Turkey and Georgian sea-side are waiting. 

I did manage to upgrade my skills in Russian and English languages. Thanks to some circumstances I used English so often that I began to think in it. Splendid! Also Russian words infiltrated my western Ukrainian a lot, and it begun to lose it charm. To me anyway. However that is a subject to a change. One must understand that it's quite a challenge to live in a society without often hearing your precious mother tongue. 

Sunny and hot weather, hospitable people and great landscapes are other reasons for which I like my residence here.

Other things have also influenced me. Sometimes not in a good way. I faced a very specific Armenian mentality, which one could call conservative. Before coming here I did more or less not believe in all this mentality stuff, and was "for" world without prejudices. Nevertheless Armenia changed my view about this point. However this is a cultural thing, so let me leave Armenians to themself on this issue. I just decided not to get involved with such particular talks or actions, cause that is something that frustrated me sometimes.

And the biggest disappointment to me so far, were the Armenian Presidential Elections. With lots of young people crying for changes and other life, their show-up on election day was very low, with after-election talks about "we cannot change anything", "it is already decided" and "i was too lazy to go". My answer to them - "be the change you want to see".

And the biggest personal failure to this moment is that I haven't mastered the Armenian language to the level I was going to. Maybe later I will regret it, but I still have 3 months to get closer to this aim. I will have to put a lot of effort into this.

I hope that upcoming three months will continue bringing something new and special into my life.

Carpe diem.

2/23/2013

Світ генія Параджанова


Мій персональний роздум і досьє про Параджанова

Одним з перших музеїв, які я відвідав у Єревані був дім-музей Сергія Параджанова. Видатний режисер, який став відомим світові, знявши фільм "Тіні забутих предків", за мотивами однойменного твору Коцюбинського. Фільм, знятий в 1964 році покорив світовий мистецький бомонд, навіки увіковічнівши ім'я Параджанова.

Історія Саркіса Параджаняна (його справжнє ім'я) почалась в Тбілісі 1924 року, яке на той час було густо населене вірменами. Народився він у сім'ї продавця антикваріату, і хоч всупереч волі батька сімейним бізнесом він так і не зайнявся, проте вміння відрізнити цінну річ від простої, а також любов до незвичних речей зіграло свою роль в становленні митця.

На своєму життєвому шляху, Саркіс перепробував себе у різних ролях. Спочатку було і навчання в технічному училищі, що було дуже дивним кроком, враховуючи що він не був схильним до технічних наук. Пізніше працював на Тбіліській фабриці іграшок. Робота там теж відіграла свою роль в художніх композиціях. Особливо це стосується ляльок, з яких він згодом творив чудернацькі моделі. Вже пізніше вступив до Тбіліської консерваторії студіювати вокал.

Саме, а той тільки, як режисера знають його в Україні. Проте відвідавши цей музей відкриваєш для себе абсолютно новий світ. Світ генія Параджанова.

Речі, які він робив з абсолютного, я б сказав непотребу, після його дотику оживали і перетворювались в софістичі колажі. Параджанов працював в такий період, коли світ не був до цього просто не готовий. Часто таку фразу можна почути про геніальних людей. Ні. Він не займався винаходами, не шукав лікарства проти хвороб, зате своїми роботами міг передати всі на світі емоції та примусити людину задуматись. Сальвадор Далі міг зобразити ідею на картині, Параджанов ж міг її оживити за допомогою старої ляльки та дряпачки. Так би мовити, трьох-вимірної моделі. На жаль, Параджанову не легко було працювати під постійним наглядом обмеженої у поглядах совєтскої влади.

"Історична Правда" згадує деякі моменти зі зйомок фільму "Тіні забутих предків":

Коли мене викликали у главк, сказали: "Сергію Йосиповичу, треба зробити московський варіант, російський варіант". Я кажу: "Як же це може бути? Мати Івана оплакує свого чоловіка:
(Співає) "Петрику мій дорогий, На кого ти мене лишив?" Це той варіант.
(Співає) "Петя-петушок, На кого ти меня оставил?" Це російський варіант. Як може бути? Можете зробити субтитри, можете поставити диктора, але як передати аромат цих голосінь жіночих? А трембіту як можна зробити на москальський лад, на московську мову?
І тоді почались оці гоніння, за те, що я відмовився робити російський варіант цього фільму.


Сумно, що українький слід в житті Параджанова не тільки в становленні його як режисера, а і у тюремному терміні. В 1973 році, режисеру приписали гомосексуалізм, націоналізм та спекуляцію.

Проте навіть у тюрмі, він продовжував творити - то з сірників, то з тканини, то з кришечок від кефіру. В наш час, срібні копії цих кришечок, дають як приз на кінофестивалі "Золотий абрикос".

Параджанов, як і більшість вихідців з Кавказу, мав опальний характер. Очевидці кажуть, що одного разу коли охоронець чи то наглядач тюрми, сказав що Сергій підмітає без "огонька в работе", Параджанов зовсім не знітився, а натомість демонстративно підпалив віник.

«Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні і збираюся вмирати у Вірменії».

Митець помер в 1990 році, так і не маючи змоги пожити в цьому домі-музеї. Музей цей належить до кагорти таких, які можна відвідувати не раз, і при цьому щоразу черпати для себе щось нове, непомітно поринаючи в роздуми.

Мав я нагоду відвідати і пам'ятник, який митцеві поставили в Тбілісі. Він, як і твори Параджанова, ніби оживає і забирає тебе в свій світ.

Залишається надіятись, що в Україні долею і творчістю Параджанова будуть більше цікавитись,  і скоро відкриється музей.

П.С.
Ось деякі цікаві відео :

Параджанов співає "Вербовая дощечка"



Коротенький репортаж про дім-музей


Короткометражка про дім-музей


2/21/2013

Trip to Azerbaijan. Part 2


So, after leaving a very hospitable to us Ganja, we headed straight to Baku. For that purpose we took a bus, which traveled for around 5 hours, and costed 6 euro. On our way, we haven't seen anything particular interesting for a tourist, except maybe a suspiciously high number of furniture salons along the highway. The prices for the petrol were also majestically low. 

We arrived at the main bus station of Baku and had to wait for our friend Orkhan to pick us up. Meanwhile, we wondered around for a bit. The bus station also serves as a big market place, which means lots of traders, buyers and active bargaining. The majority of products are from Turkey and Iran.

In a while, we finally met Orkhan and his friend and headed to their students flat. As the bus got closer to the center the city was really changing on the way - from soviet buildings, streets and lifestyle to the ultramodern city with palm trees, glass buildings and modern technologies implemented.

We immediately decided not to waste time and headed to the center, where we met my friend Gunay, who both with Orkhan made us an excursion across the city center, telling interesting stories about Baku and lifestyle here. We saw the Caspian sea, as well as took a funicular to a higher spot of the city, where a beautiful sight opened. Near Kaspian sea it was really cold, even the temperature was kinda not to low - around -5, but the breezy wind did its work. What also impressed us were the three huge towers with animation, also known as "Flaming towers". Accept flaming, for which they are called so, they also show Azerbaijani flag, a man waving it, etc.

Funny thing happened to me in the same day. I wanted to withdraw some money from ATM in VTB bank (my Armenian card bank), and took 20 manats (20 euro). The next day I realized that the commission for that transaction was 26 euros! The more funnier thing was that my whole road trip and meals took me round 70 euros. I was financially punished for using Armenian card. However, good news came to me in Armenia. After almost two weeks after the trip, I received approximately 22 euros back.

We managed to come near the biggest flag in world. As we were told 42 marine soldiers carried it. It really looks fantastic, and explains a lot about politics of the government - the way of promoting culture and Azerbajani image. It is also manifested of renewing of pantheon of heroes, construction of museums to traditional carpet and a special song. I really appreciate such stuff.

However, there is also other side of promotion, by using well-known brands. In our case - football teams. Players of Manchester United were paid quite a big amount of money to promote national mobile operator. And Atletico Madrid team was given around 13 mln. euro for wearing Azerbaijan as their t-shirt title. But is this the right way? When lots of Azerbaijani people live on the edge of poverty?

Due to the fact, that we have never been to the Muslim (I refer not to the state religion, but a religion of majority of population) country before and we were surprised with absence... of toilet paper in some bathrooms. However, that was due to lack of knowledge about such stuff. More about this can be read here.

Again, which is very common to this region, we met very hospitable people, who where happy to chat with us.

For me it also seemed hard to orient in subway, mainly because its only in Azerbaijani language, and sometimes there are stations with two trains, which quite confusing. Luckily if one knows Russian it would be easier also to ask people for assistance.


Old city, I guess, was recently reconstructed with lots of embassies being situated there. One can also go there shopping for souvenirs or tasting local or specific cuisine.

Having spent two days in Baku, and again, lacking time, we had to departure to Georgia and Armenia. We took a direct and comfortable bus to Marneuli (which also goes to Tbilisi) for around 11 euros.

Azerbaijan, and especially Baku did a great impression on me, and I would for sure want to return here again. I will also put my efforts to try to at least promote peace in the region and mutual understanding within young people towards tolerance and friendship.

Our "Operation Caucasus" ended with the trip to Yerevan. In 6 days we managed to cover around 1700 km, visit 3 capitals, and spent nearly 60 euros each on travel and food costs. To summarize it was a success, and more trips to come for sure. Hopefully next stop - Balkans.

1/28/2013

Trip to Azerbaijan. Part 1

The trip to Azerbaijan was one my aims, when I just arrived in Armenia. Even though people kept telling that I won't be let to enter this state, because of Armenian visa stamp in my passport, I wanted to experience that on my own. My two friends(Oleh and Andrew) from Lviv agreed to join me in this trip. After all arrangements were done and road-trip planned, it was just a matter of days for the trip to begin.


On 12th of January, nearly 3.40 a.m. the plane from Stambul with my friends landed, and we rushed to the night train which was leaving on 4 a.m. The train station is very close to the airport and is a good mean of transport to get to the centre cheap. The price for taxi can range from 20 GEL (Georgian currency; 1 lari is equal to almost 0.50 euro ) to 40 GEL. But who needs such expences when the train costs only 0.50 GEL. However we were the only ones on this train, and the conductor said not to pay. We celebrated that with Abkhazian homemade chacha. Actually it was kinda cold, and it made us warmer. So the night train took us to the main train station, however the normal passage was closed, so the only way for us to reach the other side was to cross rails. After that we took the taxi to Rustaveli Street to meet with our friend Sandro, who agreed to stay with us until we leave to the boarder, as well as assist us in finding the bus to the border, which is called Red Bridge (Krasnyi Most). 


The bus is departing from the main train station, so we once again went there at around 9. The bus was already there, and the price for the 2-hour long ride was 4 GEL per person. We managed to sleep a little on our way, and when we arrived we went to the passport check-up. It went very fast on the Georgian side. Then we came to Azerbaijan side, guys went really fast, and as for me, I had to speak with some sort of higher officer. He asked me question why I am in Armenia, have I been to Karabakh and questions like that. Nothing very serious, and after 15 minutes I had a stamp of Azerbaijan in my passport and looking forward to explore this state. 

Just after crossing the border, we were almost literally attacked by taxi drivers, which we called Cab Vultures. In their eyes you are seen as walking bags of money. One of the taxi drivers named a price of 200 manats (currency of Azerbaijan, which is almost equal to euro) to travel to Ganja. Later after hearing that we can speak Russian, he immediately reduced the price to 30. I noticed that these drivers really like to bargain. Maybe its even fun for them. Nevertheless, we didn't agree on that, and at the end we went by bus which took us 5 dollars(almost 4 manats) each. 

After about 4 hours we have reached Ganja and were met by my friend Kamran. He kindly offered us his place to stay, where his mother fed us with some very tasty local cuisine. After having some rest, we went for a walk round the city. Ganja is one of the oldest city in Azerbaijan, and has a very rich history starting from 6 century. We wondered round the city, been to the main square with, of course a statue to Aliyev. Quite a huge square is surrounded with beautiful buildings and exotic trees and plants. At the end of the square there is an old mosque. The central street is very clean, and together with palm trees in the middle of the winter has a very exotic look.

The most awesome thing for me in Ganja was the traditional for this region teahouse. A really relaxing place. At the entrance you take off your shoes and lay on the comfortable sofa to drink tea, eat exotic sweets and smoke hookah (nagrile). In the tea house we met Kamran's friend, with whom I seem to have lots of common friends from Youth in Action and other education programs. World is small after all. 

Another very interesting place for us was Hamam. It is some sort a public shower place. The one we went to, was really old and not very clean. It left quite a big impression on me and my friends. We never experienced something like this, though we travelled quite a lot and not very needy in our demands. 


Also we managed to see one of city sights - it's a house made mostly from bottles. A perfect place for bottle-hunters.)  What also catches the eye are the portraits of Aliyev everywhere. His role of Azerbaijani progress is of course great, but personally I think that a cult of one person must not exist nowadays, basing on sad experience of past. 

It is also obvious that city is now facing serious changes. As we were told, after modernizing Baku the government decided to implement this politics with other cities, and Ganja was the first on that list. As a strong argument for that fact, I can say that even the river which flows in Ganja is now "stopped" in order to make some repairs of the roads, as well make the surroundings more beautiful.

Unfortunately our stay in Ganja wasn't very long, as we were quite tight on time and we still had lots of road to cover. So after staying a day there, we had to leave it for Baku. 

I made a promise to come here again. And this time for longer.

to be continued..

all photos by A. Spivak and his Iphone