Італія! Венеція!

Мимоволі сідаєш в човен, який відвезе тебе до станції твого призначення. Часу вдосталь. Ніхто нікуди не поспішає. В задумі, вдивляючись у вікно, поглинаєшся у роздуми. І зовсім нехотячи - блакитна безодня сама заворожує тебе до себе. І ти стаєш заручником її думок. Думок про все на світі. Починаючи від уявлення смаку твоєї першої автентичної італійської піцци і до більш глибоких - будову світу, тепло сонця і безкраї простори води. Та що тут говорити - ти і сам вода. Без неї ти не зможеш прожити і дня. Вона це те, що дозволяє цьому світу відрізнятись поміж мільярдів інших. Вона це те, що може й забрати життя. Скільки людей опинилось у володіннях Нептуна? А скільки через свої гріхи потрапило до Аїда ? Скільки там на дні Венеціанської лагуни тих, що опинились там з різних причин ? 

Станція призначення. Море віддає тебе суші. Суші де тебе захоплюють вже інші роздуми. Роздуми про прекрасне, про минуле, про славні часи Гільдії, про які ти читав в підручниках історії. Кілька хвилин проходить, і в тебе зявляється враження, що ти в своєрідному мурашнику. Прислухаючись до людей, чуєш силу-силенну різноманіть мов. Ідеш глибше до центру. Чорношкірі хлопці намагаються продати сумки від Дольче, Армані, Луї Віттон та інших китів моди. Оцінивши тебе на око мимоволі чуєш - "Купі брат, хароший цена". В ступорі, не вистарчає навіть часу спитати - ЯК ви зрозуміли?? Просто відходиш від того місця, і перебираєш тисячу варіантів, щоб відповісти на "ЯК?". Мабуть досвід. Трішки заглиблюєшся і бачиш, як дружелюбні індуси ханглюють літачками та дивовижними флюросцентими крутильниками, які здіймаються щонайменше на метрів 40. Але на них ти приїхав сюди дивитись.

Площа Сан Марко дійсно прекрасна. Проте повністю нею насолодитись заважають юрби туристів. Таких як і ти. Тому краще дочекатись дощу. Тоді їх число зменшується в рази. Або ж ночі. І тоді ти вже практично на самоті з дивовижною архітектурою. Нічні вогні Венеції і хвилі лагуни, вже зовсім інше явище. Десь-не-десь бачиш як стомлені гондольєри відправляються на паркінг, щоб завтра знову вийти на роботу і задовольняти назойливих туристів. Тим не менше, це 80-місячне містечко продовжує жити і в ночі. Адже заблукати вночі серед вузеньких вулиць і ходити шукати свій готель чи станцію, з якої відправляються нічні вапаретто, - діло доволі просте. Легкого пояснення від італійців про те як кудись потрапити не варто очікувати. Та й не потрібно. Поблукавши трішки, розумієш - те того вартувало.

Венеція - місто де час зупиняється, а люди його випереджають.