Щоденник ERASMUS. Я знаю що я робитиму цього літа

Ну ось. Вчора врешті вислав останнє есе, з яким трішки затянув, бо мав інші справи на порядку денному. Другий семестр на програмі ERASMUS MUNDUS для мене офіційно завершився. Рівно місяць тому я виїжджав з Словаччини, щоб проголосувати на виборах та побути певний час в Львові. 

Які підсумки можна підбити? Навчальний рік безумовно можна занести собі в актив. Навчання не було занадто важким, часами було навіть нудно. Але фінансова сторона прогами у повному обсязі дозволяє це компенсувати - через участь у різноманітних конференціях, форумах, курсах та семінарах. Бо як я писав - керівництво і координатори програми Ерасмус Мундус це толерують. Тому треба цим користуватись.

Щоденник ERASMUS. Story continues..

Другий семестр мого перебування на програмі ERASMUS MUNDUS через події в Україні, почався не дуже весело. Важко було зосередитись на навчанні, важко було бути не там де я мав бути. Мені не залишалось нічого іншого як займатись онлайн активізмом, перебувати в так званій диванній сотні та активно поширювати інформацію про Україну в Словаччині, шляхом презентацій та банальним спілкуванням. Це мінімальне, що я міг зробити у своїй ситуації, залежності від навчального контракту. 

Я вернувся до Словаччини на початку січня. І одразу поринув у процес навчання. Роботи були багато, і на кілька фронтів. Але ось пройшло вже практично три місяці від початку семестру, і хочу підбити підсумки. Перша сесія вдалась на славу. Лише один екзамен, не на максимальну оцінку. Власне найважчий, і з якого я найбільше почерпнув за цей час. Просто викладачка дуже вимоглива, і саме її я обрав як свого координатора по написанню магістерської роботи.

Ukrainian man who went to Malta

Since the beginning of December I was really looking to my next trip, which would not only be quite an exotic(for me) place of my destination travel, but also a reunion with some old friends, as well as some work related issues to be solved.

Malta. Before coming here, the only thing I knew or heard, was the famous video "the Italian man who went to Malta". Some history facts also were somewhere in my mind, but nothing too interesting or special, I can distinguish. If you by any chance haven't seen the video, here it is:

Поїхати на Кавказ?! Частина 1

Багато моїх друзів останнім часом виявляли бажання поїхати на Кавказ, і оскільки я мав щастя тут перебувати протягом довгого часу та відвідати достатньо багато місць, вирішив нарешті написати та узагальнити свої поради та досвід.

Отже перша проблема, яка постане перед вами, це ж звісно вибір маршруту та способу добирання.

Італія! Венеція!

Мимоволі сідаєш в човен, який відвезе тебе до станції твого призначення. Часу вдосталь. Ніхто нікуди не поспішає. В задумі, вдивляючись у вікно, поглинаєшся у роздуми. І зовсім нехотячи - блакитна безодня сама заворожує тебе до себе. І ти стаєш заручником її думок. Думок про все на світі. Починаючи від уявлення смаку твоєї першої автентичної італійської піцци і до більш глибоких - будову світу, тепло сонця і безкраї простори води. Та що тут говорити - ти і сам вода. Без неї ти не зможеш прожити і дня. Вона це те, що дозволяє цьому світу відрізнятись поміж мільярдів інших. Вона це те, що може й забрати життя. Скільки людей опинилось у володіннях Нептуна? А скільки через свої гріхи потрапило до Аїда ? Скільки там на дні Венеціанської лагуни тих, що опинились там з різних причин ? 

Станція призначення. Море віддає тебе суші. Суші де тебе захоплюють вже інші роздуми. Роздуми про прекрасне, про минуле, про славні часи Гільдії, про які ти читав в підручниках історії. Кілька хвилин проходить, і в тебе зявляється враження, що ти в своєрідному мурашнику. Прислухаючись до людей, чуєш силу-силенну різноманіть мов. Ідеш глибше до центру. Чорношкірі хлопці намагаються продати сумки від Дольче, Армані, Луї Віттон та інших китів моди. Оцінивши тебе на око мимоволі чуєш - "Купі брат, хароший цена". В ступорі, не вистарчає навіть часу спитати - ЯК ви зрозуміли?? Просто відходиш від того місця, і перебираєш тисячу варіантів, щоб відповісти на "ЯК?". Мабуть досвід. Трішки заглиблюєшся і бачиш, як дружелюбні індуси ханглюють літачками та дивовижними флюросцентими крутильниками, які здіймаються щонайменше на метрів 40. Але на них ти приїхав сюди дивитись.

Площа Сан Марко дійсно прекрасна. Проте повністю нею насолодитись заважають юрби туристів. Таких як і ти. Тому краще дочекатись дощу. Тоді їх число зменшується в рази. Або ж ночі. І тоді ти вже практично на самоті з дивовижною архітектурою. Нічні вогні Венеції і хвилі лагуни, вже зовсім інше явище. Десь-не-десь бачиш як стомлені гондольєри відправляються на паркінг, щоб завтра знову вийти на роботу і задовольняти назойливих туристів. Тим не менше, це 80-місячне містечко продовжує жити і в ночі. Адже заблукати вночі серед вузеньких вулиць і ходити шукати свій готель чи станцію, з якої відправляються нічні вапаретто, - діло доволі просте. Легкого пояснення від італійців про те як кудись потрапити не варто очікувати. Та й не потрібно. Поблукавши трішки, розумієш - те того вартувало.

Венеція - місто де час зупиняється, а люди його випереджають.

Вірменія. Єреванський зоопарк

Практично в кожному місті в якому я буваю, окрім футбольних стадіонів, я намагаюсь відвідати і зоопарк. Не став виключенням і Єреван. 

Я розумію думку тих людей, які говорять, що зоопарки це погано, тому що, тварини тримаються в клітках, які обмежують їх свободу. Важко з ними тут і не погодись. Проте в контраргумент я завжди приводжу факт, що зоопарк для деяких тварин, це спосіб вижити, оскільки в іншому випадку вони були би вбиті браконьєрами чи позбавленні свого середовища через певну діяльність людей. Окрім того, зоопарк це шанс для людей, які обмежені в ресурсах побачити тварин на власні очі. Навіть для тих ще біологів і зоологів. Не кажучи вже й про радість дітей, які бачать героїв мультиків та книжок вживу.

На перший погляд зоопарк доволі хороший, вхід оформлений цікаво, з використанням фігур тварин, які створені з пластикових пляшок. Доволі оригінальний хід (загалом мушу сказати, що по місту дуже багато таких композицій тварин, які створені то з перероблених шин, пляшок, тощо). Також одразу кинулось в око те, що по газону вільно ходили ... фазани. Гарне видовище.

Проте чим далі заходиш в середину зоопарку, тим сумніше стає. Брудні і темні клітки, голодні і бідні звірі. На додаток ще й щурі бігають! Емоції просто вооуу. В очах тигра можна було побачити ненависть до людей. Власне ненависть, а не погляд на жертву.

Також відношення деяких вірмен до тварин вражає. Стукають по клітках бідних тварин, поводячись вибачте за слово, гірше ніж тварини. 

Не дуже вражає і сама структура зоопарку (його планування). Дуже хаотично все розміщено, і щоб попасти в один із відділів, треба повертатись. Я мав змогу побувати в Берлінському зоопарку. І це для мене наразі еталон всього. Тому відвідини кожного зоопарку, я намагаюсь підвести під цей ідеал. 

Підбірка особин тварин доволі велика, проте це означає власне тільки те, що велика частина тільки і мучається. Я розумію, що Вірменія це не настільки розвинута країна, з доволі обмеженими ресурсами, проте починати треба і з малого. В той же час практично всі катаються на дорогих іномарках, оскільки майже кожна сім'я має машину (але це вже інша історія). 

Добре що зі мною були друзі, з якими незважаючи на "печальку" навкруги ми провели хороший час.

Одним словом, емоції були дуже контрастні.

Також, як повідомляє Вікіпедія, в квітні 2011 року, "Для тварин будуть створені нові, більш комфортні умови, щоб вони відчували себе не в клітці, а в природному середовищі існування, відповідно територія, відведена для кожної тварини, буде збільшена". Сподіваюсь це не просто слова, і якісь дії таки будуть прийняті. Відвідаю ще раз його весною.

Офіційний сайт зоопарку:

http://www.yerevanzoo.am/

Вірменія. Хор Вірап і Ечміадзін

Отримавши змогу вдруге (і на цей раз на довго) побувати у Вірменії, я вирішив також продовжити подорожі цією країною, та відкрити для себе нові місця та краєвиди. 

Варто зазначити, що Вірменія дуже релігійна країна, тому більшість визначних місць пов'язана, саме з духовністю. І не випадково, що моє дослідження Хаястану (саме так називають свою країну вірмени) почалось з Хор Вірапу. Цей монастир розташований поблизу турецького кордону, який видно неозброєним оком (навіть військових через бінокль). Нажаль через певні політичні і ідеологічні розбіжності (зокрема в питанні геноциду), кордони між цими державами закриті, що, на мою думку, дуже шкодить нормальному розвитку регіону.

З чотирьох (Турція, Грузія, Азербайджан та Іран) держав, які оточують Вірменію, окрім Турції, закритий кордон і з Азербайджаном, а поїздка у Іран принесе в ваш паспорт штамп, вид якого не викликає великого оптимізму та радості при в'їзді у Ізраїль та США. І лише Грузія, так би мовити, відкрита для вірмен.

Окрім кордону, тут звісно є на що дивитись. Саме з Хор Вірапу, відкривається чудовий вид на засніжений Арарат, який тут можна сказати - просто на долоні.

Так от, чим найбільш відомий Хор Вірап, так це тим, що тут знаходиться глибока келія, де аж 13 років провів визначний діяч в історії Вірменії та її Церкви - Григорій Просвітитель. За іронією долі, його туди вкинув цар Трдат ІІІ, за проповідування християнства, а вже після відбуття свого покарання Григорій вилікував та хрестив царя, та проголосив християнство офіційною релігією у Вірменії. В наші часи, на території монастиря ведуться богослужіння в церкві, яка була збудова в 1662 році.



Відео з Хор Вірапу (не моє) :

В цей же день, я мав змогу відвідати чи ненайважливіше місце духовного паломництва - Ечміадзін, своєрідний Ватикан, Вірменської Апостольської Церкви. Там знаходиться престол Католікосів (саме так називається  глава місцевої церкви). Окрім монастиря тут знаходяться богословські школи, музей, пам'ятник жертвам геноциду, тощо.

На головному соборі, можна побачити вирізьблене обличчя шейха, яке зробили там місцеві монахи, під час того коли арабський правитель-завойовник стояв на підступах до Ечміадзіну. Взнавши про такий жест монахів, задоволений правитель, залишив святе місце без розрух. Було б добре таке ж зробити і на Верховній Раді, щоб деякі депутати залишили і нас в спокої ;)

При соборі, функціонує музей церковних цінностей. Він доволі простуватий, адже знаходиться в приміщенні головної церкви, проте якість експонатів та їх цінність просто зашкалює. Мощі святих та колишніх каталікосів, спис Гехард, яким проткнули Ісуса, безліч церковних реліквій та пам'яток з дорогоцінних металів та делікатної роботи. Хто буває в цих місцях просто зобовязаний відвідати цей музей. Що мені також запамяталось, так це цінова політика входу туди. Для іноземців ціна становила 1500 драм(близько 3 євро), для вірмен 500, а для студентів-вірмен - 300. Думаю, це радше не ознака жадності чи спроби наживи, а прояв особливого ставлення до віри(яке у Вірменії відчутне).  

Відео з  Ечміадзіну (не моє) :



Далі буде...

Barev Вірменія! Моя подорож до Грузії-Вірменії. Частина 1

Моє доволі активне мандрівне літо, на цей раз взяло курс на ближній савєтскій схід, а саме Грузію та Вірменію. Поїхав туди я, знову таки з метою участі в семінарі, проте на цей раз темою була історія. Якщо бути точнішим то «Європейська молодь після диктатур». Тема мені доволі близька, так як я цікавлюсь політичними процесами узурпації влади та контролю(іншими словами дивлюсь новини про українську владу).

Переліт Львів-Київ був доволі швидким та приємним. Зайняв він всього 45 хвилин (а це менше ніж я деколи з Сихова добираюсь в центр). І ось опинившись в Борисполі на самоті(привіт моїм зустрічальникам), та дослідивши вдосталь термінал Борисполя я відправився на реєстрацію на рейс в Тбілісі. Переліт до Грузії зайняв близько 3 годин. Проте провів їх я значно цікавіше ніж в терміналі. В літаку я сидів в ряді з російськими жіночками бальзаківського віку, які думаючи, що я іноземець, не соромились досить голосно розказувати, з ким вони спали недавно, з ким планують, і далі в тому роді. Доволі багато цікавої інформації насправді ;)

Отож в 12 годині вечора я вже був в міжнародному аеропорті в Тбілісі. Аеропорт це доволі сучасний, проте доволі маленький. Менший, я б сказав, навіть за залізничний вокзал в Львові і розташований він за 17 км від центру. В аеропорті мені треба було залишатись аж до 8 ранку, щоб потім сісти на автобус до центру. Саме для цього я знайшов хороше місце, біля безплатного вай-фаю, пароль від якого дав мені добрий полісмен(які пересуваються в аеропорті на сегвеях), з проханням не казати це його напарнику. Дай йому Боже здоровя. Вай-фай до речі від Білоруських Авіаліній. Знав би Лукашенко… Також до речі в аеропорті, люди, що очікували пізніших рейсів спали прямо на штучній траві. Потім я це й сам перевірив.

Зустрівши в 2 годині двох інших учасниць з України, ми були в очікуванні 3 учасників з Латвії, проте за годину, плани змінились, так як ми дізналися про нічний потяг, який відправлявся в 4 годині на вокзал в Тбілісі. Купивши білети за 50 татрі(2.50 грн) ми поїхали в сторону центру. Варіант з таксі вийшов би значно дорожчим, приблизно 30 євро. Вибір очевидний. 

В цьому поїзді нас їхало аж… троє. Він був трохи подібний на електричку, проте з зручнішими сидіннями. Трохи стомлені, ми відключились, але одинокий провідник нас таки збудив та показав дорогу куди йти. Опинились ми на Боржомському вокзалі, який…був закритий. Та й район, де ми опинились зовсім не всиляв добрих думок. Хоч я і не був в Індії ніколи, проте з фото та фільмів яких я бачив, склалось таке враження що я там. Такого Тбілісі я не сподівався. Проте це не стало проблемою, як на мене. Все ж ми вирішили там не залишатись, бо навіть і не було де, тому ми пошукали таксиста. Перший який нам попався, назвав ціну в 20 ларі(місцева валюта, курс 1 євро – 2 ларі), проте я сказав, що це дорого, і він сказав, «добре, 10». Ми погодились, проте вже по дорозі до машини цього таксиста, до нас підїхав інший і сказав що завезе нас в центр за 5 ларі (25 грн). Ми звісно погодились. Дядечко виявився дійсно порядним, прокатав нас та ще й завіз до цілодобового ресторану. Там ми вирішили зробити свій пристанок до ранку. Скуштувавши хачапурі(за величиною як піца), та посмакувавши польського! пива ми задрімали аж до ранку. Зранку ми прогулялись по головній вулиці Тбілісі, та пішли до місця призначення нашого автобусу до Діліжану. Що також дуже кидається в очі, так це засилля продуктів з України. Пояснюється це торговим ембарго з Росією. А ціни на відоме "Боржомі" просто казкові. Приблизно 7 грн за літрову пляшечку. І це в магазині на головній площі!

Наш автобус попрямував в напрямку Діліжану(місця проведення семінару). Дорога була доволі важкою, враховуючи що шлях йшов по горам, та був доволі закручений. Кордон Грузії з Вірменією був доволі цікавий. Досить велика черга була на переході Грузії, разом з нами кордон переходили ще вірмени і іранці. Коли ми стояли в черзі, перед нас рвонули вірмени, і кожен робив якесь вибачення, чого ж він хоче перейти швидше..то серце болить, то таксі чекає. Хоча після того як ми вже перейшли кордон перший курив як паровоз, а друга особа, стояла і продавала якісь там речі. Кумедне видовище доволі. Ніби не було за що і випрошуватись, але все одно вони це робили. Мабуть торгуватись це в них в крові. Перетин кордону через суб’єктивні причини зайняв нам десь півтори години. Пункт перетину в вірмен на цей момент виглядав, як якась заправка. Ще через 3 години, ми вже були в Діліжані. 

Далі буде..

Знайомство з Естонією та день в Хельсінкі

В даному пості хочу розказати про свої пригоди минулого літа. А саме поїздку в Таллінн. Їхав я туди в рамках Міжнародної Зустрічі Президентів ELSA(the european law students' association). Зустріч відбувалась в останній декаді серпня.

Транспортом добирання, як ви могли догадатись з моєї попередньої розповіді, я обрав автобус з Києва. Зі Львова я вирушав з Данилом, а в Києві нас вже чекала Іра. Дорога була доволі непростою, адже дні були жаркими, ще й автобус виявився не дуже великого комфорту.

Автобус їхав через Білорусь та Росію, що пригадується найбільше, то при кожному перетині кордону, митники заходили зі словами "Сало можете не ховати". На перший жарт такого типу, на кордоні з Білоруссю ми ще сміялись, а ось на жарт від російського митника, ніхто не засміявся і в нього був жорсткий покерфейс, і він бідолаха думав чи не то сказав, чи не так. Втім не про це мова. Подолавши кордони братских країн, ми в'їхали на територію Естонії. Дороги звісно не до порівняння, дуже своєрідна природа з хвойними лічами, ну і звісно всюди вайфай. Навіть під час руху, сигнал появлявся посередині поля. Як відомо, в 2000 році Естонії перша в Європі затвердила Право на доступ до Інтернету, як фундаментальне право людини. Загалом Естонія дуже технологічно прогресивна країна. Вже в 2005 році було проведено перше електронне голосування на виборах, в 2007 естонці могли голосувати за допомогою Інтернету, а в 2011 голосувати можна було вже за допомогою захищених чіпом мобільних телефонів. Окрім того Естонія, один з лідерів впровадження e-уряду, та одна з країн де інтернет банкінг процвітає. Чесно кажучи жарти про естооонців, після відвідин цієї країни, набули для мене трохи іншого змісту.

На одному подиху проїхавши через всю Естонію, ми врешті потрапили до сучасного Таллінну та після хвилин 25-ти ступору ми таки добрались до нашого готелю. Він був розташований в самому центрі міста, з дуже хорошим видом на одну з центральних площ. Збоку готелю був мажорний заклад для росіян, і кожної ночі ми могли спостерігати їх п'яні вакханалії. Неначе в кіно.

Організатори підготували справді хорошу, як академічну так і соціальну програму. Дискусії переважно були в руслі діяльності ELSA. Тому описувати їх не буду. Що ж стосується соціальної програми, то щодня ми мали змогу відвідувати різні клуби з різними тематичними вечірками. 24 серпня, на честь Дня Незалежності ми влаштували в себе в номері Українську Вечірку.

Найбільше мені запам'ятався останній день програми, коли організатори завезли нас до будинку на пляжі Балтійського моря. Там звісно була фінсько-естонська сауна, джакузі, захід сонця і гулянка до  ранку. Неперевершені спогади.

Що ж стосується Таллінна, жителі столиці переважно знають російську проте не люблять на ній розмовляти, надаючи перевагу англійській. Ще одна характерна особливість - сауни. Практично в кожному будинку. Навіть в естонському парламенті є сауна. Люди вірять в її властивості. І після ночі на побережжі я теж в цьому переконався. Благодатній рілакс та насолода. Також, як пояснили нам естонці, Таллінн це Мекка для фінів, які паромом їдуть сюди, двіжувати(бо центр Таллінна нагадує якесь скуплення барів, їх дууже багато) та скуплятись алкоголем, який тут ледь не втричі дешевший. 

Не дозволивши собі пропустити такої можливості, ми теж вирушили паромом до Хельсінкі. Коштував квиток близько 30 євро. Крім столиці Фінляндії, аналогічні пароми ходять ще до Стокгольму та Санкт-Петербурга. Хельсінкі вразив своєю величчю, тобто великими площами та архітектурою, характерною на мій погляд для "радянського" стилю. Тим не менше місто дійсно гарне. Дня на його оглядини звісно було мало, проте враження для себе ми отримали. Ну і звісно ціни. Звичайна вода втричі дорожча ніж в Естонії.

 

Загалом день програми нам коштував 27 євро. Що означає, що за такі гроші в такому готелі і з такою програмою ми б не прожили в Таллінні(хіба couchsurfing і щедра гостинність). В цьому ще одна вигода заходів від ELSA. Можна насолоджуватись країною чи містом за непорівняно маленькі гроші, а також соціалізуватись та здобувати знання. 

Підсумовуючи, мушу сказати, що Естонія мені дуже сподобалась, і я туди ще обов'язково вернусь. Загалом ідеальне місце для життя та здобуття освіти.

Поїздка до Чехії

Нещодавно мав змогу побувати майже 8 днів в Чехії. Відвідував я її з метою участі в семінарі "Культурне вікно". Даний семінар проводився в рамках програми "Молодь в дії", проекту Ради Європи. Організатори покривали витрати на проживання, харчування та проїзд. 

Транспортом добирання до Чехії(Праги), я вибрав автобус. Як завжди в принципі. Зайняла мені ця породож з переглядом якогось нового, "захоплюючого" російського серіалу цілих 17 годин. До мого рекорду подорожі в Таллінн(22 години) на жаль чи щастя, не дотягнув. 


Отже оминаючи історії про останньо-хвилинне збирання речей, епізод "епічний каблук", зустріч з Анею (також учасницею семінару з якою ми раніше онлайн познайомились) та власне дорогу, переходжу до Чехії.

Від попереднього перебування в цій країні в мене лишились не дуже позитивні враження. Перш за все з того часу мені згадувались зруйнований вокзал, купа бруду на дворі, обман в ресторані моїх друзів, а також величезну кількість російськомовних туристів. Складалось таке враження, що я в якомусь місті в Росії, і це забирало відчуття мого перебування в іншій,європейській країні.



Прибувши до Праги в 6 ранку, не дуже багато маєш опцій, коли у тебе на руках немає чеської валюти. Тому мінімально орієнтуючись в даній частині Праги, ми вирушили до центральної частини міста, де точно були кантори. Нарешті його знайшовши, ми обміняли гроші за не дуже вигідним курсом, проте іншого виходу не було - ми були досить стомлені й хотіли перекусити та пересидіти до моменту зустрічі з організаторами,а всі інші обмінники були закриті. Засіли ми в KFC. Точка, яку я люблю за можливість постійно наповняти кружечку напитками від Пепсі)) Проте зекономити на цьому не вдалось, бо там виявився платний туалет ;) 


Таки дочекавшись поки нам відпишуть організатори, ми пішли в сторону офісу потрібної нам організації. Залишили там речі та пішли далі гуляти по Празі. В офісі ми також познайомились з учасником-словенцем(Грігором), з яким поставили мету, піти дегустувати чеське пиво. Словянська душа, що ще скажеш. Місію ми успішно розпочали, та був час передислоковуватись до місця проведення семінару - містечка Рехловіце, що трішки більше в годині їзди від Праги. 


Опинившись там, ми познайомились з нашими тренерами та іншими учасниками(була ще одна учасниця з України - Юля), та почали призвичаюватись до середовища.


Я не буду описувати кожен день програми та кожну подію. Розповім лише про найголовніше.
Взагалі суттю нашого семінару було неформальне навчання, міжкультурний діалог, посилення знань, а також пошук партнерів для майбутніх проектів.


Тренери попались дійсно кваліфіковані, це було видно з моменту знайомства. За їх плечима великий багаж знань,навичок та мандрівок, з яких вони власне це і черпали. Вони нас поділили на кілька груп, і протягом семінару постійно міняли в різні команди (хоча одна, основна(фокусна), таки залишилась). Це робилось звісно для кращої комунікації, активнішого "айсбрейкінгу" та більшого пізнання культур.


Ще однією великою перевагою такого тренінгу була можливість бути ближчим до природи. Для багатьох з нас це виявилось ривок за межі "зони комфорту". Проте вже до кінця семінару, учасники таки її трохи розширили. Концепція проста. Якщо хочеш пізнавати, іноді слід робити кроки за межі свого кругу, поступово його розширюючи та пізнаючи більше знань. Детальніше можна почитати про цю теорію на Вікіпедії 


Тім-білдінг в нас завдяки відносній ізоляції та близькості, вийшов дуже ефективним. На нашому місці був доступ до вай-фаю, що в свою чергу показав наскільки в даний час, ми залежні від Інтернету. Тому для себе я зрозумів, що дійсно хороші тренінги та семінари слід проводити десь за містом, з одно-денним виїздом на екскурсію, та доступу до інтернету лише для одного компютера)


Протягом семінару ми також відвідали місто Усті над Лабем - невеличке, проте доволі затишне. В ньому я ще раз переконався що в Чехії слід бути дуже обережним з валютними операціями. Грузинка в супермаркеті виявила, що в обмінній касі їй видали не коруни а форінти, проте номіналом який мав бути в чеські валюті. Як результ -  більш ніж 10 разовий обман по грошам. Також жителі міста не дуже балувані вивченням іноземних мов(англійською, російською чи то німецькою). Адже проживаючи біля Німеччини вони не могли пояснити нам як і куди пройти, на мої запитання моєю ламаною німецькою (чи то моя німецька була настільки ламана).


Ще одним цікавим моментом, було те, що я попав в фокусну групу з представниками Кавказу (вірменин,азербайджанка та грузинка). Тісне спілкування з ними допомогло мені краще пізнати їх культуру, точніше змусити в майбутньому відвідати ці краї. Також більше взнав про проблему Нагірно-Карабахського конфлікту, та спостерігати, як грузинка виступала медіатором в деяких дружніх суперечках сторін. Ну і як завжди поповнив свій словниковий запас деякими словами (найбільше азербайджанськими).


Підсумовуючи мушу сказати, що я не тільки змінив свою думку про Чехію в кращу сторону, а й здобув багато знань, та власне добре відпочив. Проте найголовнішим плюсом подорожі, стала мабуть мотивація до самовдосконалення та пізнання нового. Цілі, які були поставлені перед семінаром, на мені спрацювали.

Окрім того, немаловажним елементом мандрівки, стала і сума, яку я витратив. Це близько 25-30 євро за 8 днів. (хоча й додому привіз, ще трохи чеських грошей, бо в неділю сувенірні магазини на околицях були закриті, а я вже поспішав на автобус, тому купив лише відкритки та магнітики). Також старався трішки зекономити для своєї наступної подорожі, про яку взнав, перебуваючи в Чехії. 

Сподіваюсь зовсім скоро, зможу розказати про свою наступну пригоду, але вже не з Європейської країни ;)