Світ генія Параджанова

Мій персональний роздум і досьє про Параджанова

Одним з перших музеїв, які я відвідав у Єревані був дім-музей Сергія Параджанова. Видатний режисер, який став відомим світові, знявши фільм "Тіні забутих предків", за мотивами однойменного твору Коцюбинського. Фільм, знятий в 1964 році покорив світовий мистецький бомонд, навіки увіковічнівши ім'я Параджанова.

Історія Саркіса Параджаняна (його справжнє ім'я) почалась в Тбілісі 1924 року, яке на той час було густо населене вірменами. Народився він у сім'ї продавця антикваріату, і хоч всупереч волі батька сімейним бізнесом він так і не зайнявся, проте вміння відрізнити цінну річ від простої, а також любов до незвичних речей зіграло свою роль в становленні митця.

На своєму життєвому шляху, Саркіс перепробував себе у різних ролях. Спочатку було і навчання в технічному училищі, що було дуже дивним кроком, враховуючи що він не був схильним до технічних наук. Пізніше працював на Тбіліській фабриці іграшок. Робота там теж відіграла свою роль в художніх композиціях. Особливо це стосується ляльок, з яких він згодом творив чудернацькі моделі. Вже пізніше вступив до Тбіліської консерваторії студіювати вокал.

Саме, а той тільки, як режисера знають його в Україні. Проте відвідавши цей музей відкриваєш для себе абсолютно новий світ. Світ генія Параджанова.

Речі, які він робив з абсолютного, я б сказав непотребу, після його дотику оживали і перетворювались в софістичі колажі. Параджанов працював в такий період, коли світ не був до цього просто не готовий. Часто таку фразу можна почути про геніальних людей. Ні. Він не займався винаходами, не шукав лікарства проти хвороб, зате своїми роботами міг передати всі на світі емоції та примусити людину задуматись. Сальвадор Далі міг зобразити ідею на картині, Параджанов ж міг її оживити за допомогою старої ляльки та дряпачки. Так би мовити, трьох-вимірної моделі. На жаль, Параджанову не легко було працювати під постійним наглядом обмеженої у поглядах совєтскої влади.

"Історична Правда" згадує деякі моменти зі зйомок фільму "Тіні забутих предків":

Коли мене викликали у главк, сказали: "Сергію Йосиповичу, треба зробити московський варіант, російський варіант". Я кажу: "Як же це може бути? Мати Івана оплакує свого чоловіка:

(Співає) "Петрику мій дорогий, На кого ти мене лишив?" Це той варіант.

(Співає) "Петя-петушок, На кого ти меня оставил?" Це російський варіант. Як може бути? Можете зробити субтитри, можете поставити диктора, але як передати аромат цих голосінь жіночих? А трембіту як можна зробити на москальський лад, на московську мову?

І тоді почались оці гоніння, за те, що я відмовився робити російський варіант цього фільму.

Сумно, що українький слід в житті Параджанова не тільки в становленні його як режисера, а і у тюремному терміні. В 1973 році, режисеру приписали гомосексуалізм, націоналізм та спекуляцію.

Проте навіть у тюрмі, він продовжував творити - то з сірників, то з тканини, то з кришечок від кефіру. В наш час, срібні копії цих кришечок, дають як приз на кінофестивалі "Золотий абрикос".

Параджанов, як і більшість вихідців з Кавказу, мав опальний характер. Очевидці кажуть, що одного разу коли охоронець чи то наглядач тюрми, сказав що Сергій підмітає без "огонька в работе", Параджанов зовсім не знітився, а натомість демонстративно підпалив віник.

«Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні і збираюся вмирати у Вірменії».

Митець помер в 1990 році, так і не маючи змоги пожити в цьому домі-музеї. Музей цей належить до кагорти таких, які можна відвідувати не раз, і при цьому щоразу черпати для себе щось нове, непомітно поринаючи в роздуми.

Мав я нагоду відвідати і пам'ятник, який митцеві поставили в Тбілісі. Він, як і твори Параджанова, ніби оживає і забирає тебе в свій світ.

Залишається надіятись, що в Україні долею і творчістю Параджанова будуть більше цікавитись,  і скоро відкриється музей.

П.С.
Ось деякі цікаві відео :

Параджанов співає "Вербовая дощечка"

Коротенький репортаж про дім-музей

Короткометражка про дім-музей